Pamięci teniatyszczanina Iwana Huka (10.12.1922 – 13.07.2010)

ТЕНЕТИСЬКА – do 1947 r. wieś ukraińska w powiecie Tomaszów Lubelski. Według Wołodymyra Kubijowicza w 1939 r. liczyła 1510 mieszkańców, w tym 1420 Ukraińców, 5 Polaków, 55 rzymskich katolików posługujących się na co dzień językiem ukraińskim (tzw. łacinników) i 30 Żydów [Kubijowicz, 65].

HISTORIA
Nazwa Teniatyska po raz pierwszy wzmiankowana jest w dokumentach historycznych w 1422 r., kiedy młyn Teniatyszcze i kniastwo lubyckie zostały nadane Jakubowi i Milczkowi będących Wołochami. A jako wieś wołoska (ruska?) występuje w dokumentach w 1472 r. [Janeczek, 150].
Źródła pisane podają m.in takie formy brzmieniowe tej nazwy: w 1531 r. – Teniatyszcza, w 1587 r. – Teniatyska, 1679 r. – Tenetyszcze, 1744 r. – Tenetyska, 1859 r. – Tyniatysko, 1893 r. – Tyniatyska, Teniatyska [Koper, 91].

WIEK XIX
Według schematyzmu greckokatolickiej eparchii przemyskiej z 1879 r. do parafii tego wyznania w Teniatyskach, wymienianych jako Тенетиска/Tyniatyska, należało 472 wiernych, a w należących do niej Potokach 81 wiernych. Parafia należała do dekanatu w Poteliczu. Metryki parafialne prowadzone były od 1760 r.

WIEK XX
Według schematyzmu greckokatolickiej eparchii przemyskiej z 1928 r. parafia Teniatyska należąca do dekanatu w Rawie Ruskiej liczyła wtedy 1300 osób. Oprócz nich we wsi zamieszkiwało 35 osób wyznania rzymskokatolickiego i 20 Żydów. We wsi działała czytelnia „Proswity”, Bractwo Panienek Najświętszej Marii Panny.

 

 

Przesłany przed Wołodymyra Procia z Równego dokument z pamiątkowymi wpisami uczniów szkoły z okazji rocznicy niepodległości Stanów Zjednoczonych.

W 1928 roku w trzyklasowej szkole utrakwistycznej uczyło się 150 uczniów.

Proboszczem był w tym czasie ks. Teodozy Hrynyk, patronat wakował; diakiem był Andrij Hylius, który nie ukończył szkoły diakowskiej.

W dniu 3 marca 1946 r. w ramach terrorystycznej akcji deportacyjnej prowadzonej przez Wojsko Polskie na stację załadowczą w Lubyczy Królewskiej żołnierze polscy przywieźli pierwszych złapanych mieszkańców Teniatysk. Prawdopodobnie niektórzy z nich znaleźli się w transporcie, który ze 125 rodzinami odjechał do Rawy Ruskiej w dniu 5 marca 1946 r. [Pisuliński, 432-433]. W dniu 15 lub 16 marca 1946 r. wieś podpaliła i zrabowała grupa polskich cywili z Bełżca i okolic, w wyniku czego spłonęła prawie połowa zabudowań [Pisuliński, 433; Huk,106]. W trakcie akcji pod kryptonimem „Wisła” w dniach 21-25 czerwca 1947 r. Wojsko Polskie deportowało z Teniatysk na Ziemie Zachodnie 139 Ukraińców, pozostawiając we wsi 109 osób [Misiło, 423], jednak 27 czerwca większość z nich podzieliła los tych pierwszych [Huk, 130].

TEKSTY
Teniatyska w SGKP
Tyniatyska (al. Tcniatyska) z Potokiem, wieś, powiat rawski, 12 klm. na płn.-zach. od Rawy Ruskiej (sąd pow.), 4 klm. na płd.-wsch. od st. kol. i urz. poczt. w Lubyczy Królewskiej. Na płn. Ruda Zurawiecka (cześć Żurawiec), na wsch. Machnów i Mosty Małe, na płd.-wsch. Mosty Małe, na płd. Siedliska, na płd.—zacb. Werehrata, na zach. Lubycza Królewska. Środkiem obszaru płynie Sołokija. W jej dolinie leża, zabudowania, na płd. od nich wś Potok, a dalej na. płd.-zach. przys. Puńki. Wzn. na płn. 265 mt., w środku 242, na płd. 237, na płd.-zach. 292 mt. Własn. więk. ma roli or. 246, łąk i ogr. 36, past. 7, lasu 874 mr.; wł. mn. roli or. 1203, łąk i ogr. 109, past. 252, lasu 238 mr.
W r. 1880 było 159 dm., 794 mk. w gminie; 5 dm., 21 mk. na obszarze dworskim (765 gr.-kat., 25 rz.-kat., 25 izr.; 788 Rusinów, 9 Polaków, 18 Niemców). Par. rz.-kat. w Rawie Ruskiej, gr.—kat. w miejscu, dek. potylicki. We wsi jest cerkiew drewniana, zbudowana w r. 1754, p. W. św. Dymitra. Metryki sięgają r. 1760. Za czasów Rzpltej należała wś do dóbr krzesłowych wojew. bełzkiego. W lustracyi z 1766 r. (Rkp. Ossol., Nr. 2835, str. 7) czytamy: „W tej wsi jest pół łanu wybranicckiego, na którym siedzący Iwan i Hryć Pilipowiczc, bracia, Semko i Fedko Pilipowieze, także bracia rodzeni, tudzież Dacko, Iwan i Hryć Pilipowiczc reproduxerunt przywilej approbationis Augusta III w Warszawie d. 11 sierpnia r. 1744 na półłanki dwa, jeden w Tenetyskach a drugi w Jurowie Ilkowi i Wasylowi Pilipom dany. Przeto przychylając sie do tego przywileju i prawa anni 1676, zakazującego więcej nad czterech sołtysów na łanie zostawania, Iwana i Krycia Pilipowiczów, braci, Semka i Fedka, także braci rodzonych, jako sukcessorów i synów niegdy sołtysów wyżej wyrażonych przy obydwu półłankach zachowujemy i płacenie łanowego corocznie po zł. 100, zaczynając od raty marcowej, przy kwarcie po zł. 50, naznaczamy dwiema ratami. A zaś Dacka Iwana i Hrycia Filipowiczów, nad opis prawa zostających, w poddaństwo JW. Wojewody poddajemy. A że w Jurowie gromada bez żadnego prawa półłanek do gruntów gromadzkich przyłączyła i chociaż ten półłnnck pod sobą trzymając corocznie zł.
50 łanowego wypłaca, jednakże żadnego jus petondi nie pokłada, a sołtysi
dopominejac się przywrócenia półłanku, wyżej wymieniony przywilej reponują, więc przychylając sie do konstytucyi na sejmie 1647 o łanach wybranieckich postanowionej, ten półłanek sukcessorom sołtysów uprzywilejowanych przysadzamy i w poscsyą ich podajemy, przykazujac, aby poddani wsi Jurowa, na tym gruncie siedzący, budynki wszelkie in spatio trzech ćwierci roku ab actu praesenti na grunta gromadzkie poprzenosili, liberam collectionem zbóż ozimych i jarych im
pozwalając. Gruntów także pod przepadkiem dni roboczych i nasienia więcej zasiewać nie ważyli sie, sołtysem zasiania tego półłanku pod winami na sprzeciwiających sie prawu opisanemi nie bronili, do czego JW. Cetner, wojewoda bełzki, jako posessor tych dóbr, tak do ustąpienia z półłanków, jako i przeniesienia budynków adigerema. Których to budynków jeżeli w czasie naznaczonym nie przeniosą, sołtysem dostać się maja, a sołtysi żadnej przedaży, zamiany, i cessyi sine consensu S. R. M. na rezygnującego sub poenis a nabywającego utrata wybraniectwa czynić nie mają. Osiadłośó tej wsi i powinności. W tej wsi poddanych z mielnikami jest 61. Pańszczyzny żadnej nie robią tylko mielnicę na tydzień po dniu jednym z siekiera odbywaja, swym kosztem młyn naprawiają, i wieprzów 3 karmią. Poddani zaś sume 1450 zł. ogółem dwoma ratami po połowie wypłacają. Oprócz tego z grantów zł. 200 co rok oddawaja. Osepu owsa korcy 10 miary bełzkiej, jałowicę jedne i każdy po dwie kury daje; karczmę swym kosztem reparuja. Pola dworskiego w tej wsi nie ma, tylko łąk dwie, jedna na Bałaszach na kos 20, druga na Ohydnym na kos 10. Intrata ze wsi T. przez lat 3 co rok takowa: Czynszu ogółem dwiema ratami na święto Trzech Króli i św. Jan à 725 zł. = 1450 zł. Za grunta, które nie wchodzą do pomiaru, zł. 200; za jałowiec i kury zł. 60 gr. 28; od mielników za dni siekierą odbywane 200 à gr. 12 := 83 zł. 6 gr. Owsa osepu korcy 10, ćwierci vero 40 à zł. 4 = 160 zł. Za ukarmienie wieprzów 3, z kamieni 3 od mielników a 16 zł. =: 48 zł. Summa prowentu rocznego 2002 zł. 4 gr. [SGKP, Tom XII, s. 709-710 – podał S. Gal].

FOTOGRAFIE WSPÓŁCZESNE
Wszystkie fotografie współczesne wykonane zostały w 2011 r.

CERKIEW
Pierwsza wzmianka o cerkwi teniatyskiej posiada metrykę z 1578 r. Świątynia drewniana pod wezwaniem św. Męczennika Dymitra, które pozostałości widoczne są niżej, została zbudowana w 1754 r. W latach 70. XX w. jej patronem był Wołodymyr Czechowicz.

CMENTARZ przycerkiewny
Założony najpóźniej w połowie XVIII w., okalał ze wszystkich stron cerkiew, czynny do końca XIX w., o powierzchni ok. 0,4 ha. Zachowało się ponad 10 krzyży kamiennych roboty bruśnieńskiej, być może XVIII-wiecznych, niektóre mogą spoczywać w ziemi; oprócz inskrypcji Ту спочиває Олена Гук 1853 pozostałe inskrypcje w większości nieczytelne. Wyróżniają się pozostałości przewróconego nagrobka figuralnego na mogile Karoliny z Lubańskich Woronieckiej (zm. 07.06.1838 r.). Obok wejścia do cerkwi na terenie cmentarza stała dzwonnica drewniana z 1754 r. Po przeniesieniu w 1988 r. znajduje się na cmentarzu w Lubyczy Kniaziach (przedwojenna Lubycza Kameralna).

KRZYŻ Jaworskich

KRZYŻE przydrożne

ZABUDOWA

MOST
Współczesny most na rzece Sołokii wskazuje miejsce, gdzie latem 1947 r., pod starym mostem, rozegrał się dramat żołnierzy z kompanii Ukraińskiej Powstańczej Armii pod dowództwem Mychajły Szymańskiego, ps. „Szum”. Na prawym brzegu rzeki pod mostem wcześniej istniała kryjówka, drogę do której żołnierzom polskim wskazał chłopiec o nazwisku Mykoła Grech. W celu wywabienia czterech powstańców żołnierze wysłali ku jej włazowi torturowanego wcześniej Mychajłę Rawłyka, jednak ten zamiast zachęcać powstańców do poddania się poprosił ich, by go zastrzelili. Zginęli wszyscy. Ciała żołnierzy UPA przewiezione zostały następnie do Żurawiec, dalsze losy nieznane. Zwłoki M. Rawłyka został przewiezione z Żurawiec i pochowane na cmentarzu w Teniatyskach.

Przysiółek POTOKI
Potoki leżą 1 kilometr na północ od Teniatysk. Wg Schematyzmu z 1878 r. należało do nich 81 grekokatolików. Przysiółek istnieje do dziś.

KAPLICZKA
Murowana kapliczka ku czci Matki Boskiej na przysiółku Potoki po lewej drogi Lubycza Królewska – Hrebenne. Wzniesiona na pamiątkę objawienia NMP nieopodal cudownego źródełka. Zniszczona przez ludność wyznania rzymskokatolickiego po 1947 r., dotychczas pozbawiona opieki konserwatorskiej i ludzkiej.

CMENTARZ
Część I
Ulokowany ok. 50 metrów na południe od starego cmentarza przycerkiewnego. Założony w połowie XIX w. Najstarszy zachowany nagrobek pochodzi z 1872 r. [Kawałko, 127] Czynny do 1947 r., po zniszczeniu parafii greckokatolickiej wykorzystywany jako miejsce nielicznych pochówków.
Ze względu na wielką powierzchnię zajmowaną przez cmentarz greckokatolicki w Teniatyskach jego stan dokumentowany jest przez trzy galerie fotografii. Pierwsza przedstawia nagrobki i krzyże w dolnej części cmentarza, począwszy do bramy naprzeciw wzniesienia cerkiewnego po początek najwyższego miejsca cmentarza po jego prawej stronie.

Część II
Galeria przedstawia nagrobki i krzyże w najwyższej części cmentarza i w jego części środkowej.

Część III
Galeria przedstawia nagrobki i krzyże w drugiej połowie cmentarza, za wzniesieniem.

Розмова з Катериною Грех, 30.09.1928 р. н., с. Тенетиська.
При розмові також присутня і сестра Катерини, Марія Грех 10,10,1942 року народження с. Тенетиська. Обидві проживають Миколаївська обл., Березенський р-н., с. Калинівка ( Кимівка )

Доброго Вам дня. Мене звати Володимир. Я син Проць Івася (Дац) і Меланії Гук (Мацьопа). Ми збираємо спогади мешканців села Тенетиська.
Доброго дня.
Моя мама жила біля млина, може ви що чули про них.
Так, то сусіди наші. Там була Маланя і Маруня. Ви зрозуміли? В нас оте, Мацьопа, ви казали Мацьопа? Вони сусіди були наші , бо і моя мама, я помню , все каже – сусідка Мацьопа. Оце сусіди є. Оце сестра моя, я мала була, я не помню, а сестра помнить. Це були Маланя і Маруня. Маланя старша , вона в Германії була, але потом приїхала.
А ще біля нас Костур Гася жила. Памятаєте може?
Костур? була. Костур Гася була.
… В мене брат двоюрідний був в тім. Микола Вовк.
Розкажіть трішки про себе. Де ви жили, як звали тата, маму ? Що памятаєте з дитинства.
Я жила в Тенетиськах. А фамілія тата Грех Андрей. А в хаті мене кликали Касюня. А мама Марія. І дві сестрі було.
Коли Ви народилися?
28-го року 30 жовтня?
Тата звали Анрій, а маму як звали? І яка в неї фамілія?
Андрей, Андрей. По матері фамілія була Вовк. А вже як йшла заміж, то Грех Марія Григорівна.

Коментар: у церковній книзі є наступні записи.
29,07,1900 народилась Марія Вовк. Батько Григорій Вовк син Михайла Вовк і Юстини Головка – мати Матрьона донька Максима Проць і Марії Петришин. Ще в Марії були брати і сестри Іван, Катерина, Олексій, Михайло, Настя. Іван Вовк помер та похований в Тенетиськах. Є фото могили.

Чи памятаєте ви щось про свого діда чи бабу по маминій лінії?
Я так не знаю, бо я їх не памятаю. Їх не було , як я підросла. Но тілько шо писалися Вовк.
Що ви ще памятаєте з свого дитинства?
Всьо памятаю. Я була молодою. А зробили границю з їдної сторони німечина була і границя. А ми посередині. А тоді були руські, була границя. Була Рава-Руська. А ми в середині жили. Я була молода. Але мене заставляли до всьойкої роботи. Я робила всяку роботу.
А де ви гуляли, де ходили, як ще до школи не ходили, може до садка?
Де ходила? Садіка не було, до церкви ходила. В хорі співала. До читальні ходила. До клубу, як то кажуть тут . Там співали, гуляли. Но танців не було. Бо сказали, що світ кров проливає, а ми не будем танцювали. Дівчата, хлопці так на вулиці збиралися. Один до одного ходили, співали.
В селі була одна школа?
Ні, одна школа була коло читальні , а друга в селі була школа. Там чоловік жив і жінка з Рави.
А які були вчителі? що памятаєте?
Учителі? Ну та Тасьова? пані була, українка. Така вже була старша. І був чоловік і жінка. Було три учителя. Він і вона. Він старші класи. А та Лозова , учителька , то нас учила, малі класи.
А якою була ваша хата? покрита бляхою чи соломою?
Хата покрита соломою. У нас тато їздив в Канаду, я ше була маленька.
А як було під час війни ? Чи були вбивства українців чи поляків ?
Поляків, поляків . І мельник був поляк, то він втік за границю. А жінку і дитину і матір убили в нашому селі. А хто то, то упівські хлопці, бандери.
А хто то побив не знаєте?
То я не знаю. Но то наші побили. Наші, наші.
Розкажіть як ви жили?
Жили, так як могли. Бо то була тут границя і тут границя, а ми так в середині жили. То так шо було, то так їли. Там міняли зо солдатами, те шо він приносив.
Як празнували?
Та трошки празнували. Як не празнувати. Церква була і празнували і ходили до церкви. Я в хорі співала в церкві. Колядувати ходили. Я ходила, подруга моя ходила.
А як звався священник?
Священник, то не пам’ятаю. Був з Рави ХХХ приїхав. Дочка була в нього. Дуська називалася. Дуся, Зенька, Адріян і Наталка. Четверо дітей було і жінка, він і служанка. А потому вона померла. Я то пам’ятаю, шо вона там ХХХ лежала коло веранди тої хати. Його жінка. Бо школа була близько. Я до школи ходила. А потому в войну, то я не знаю де вони всі ся діли. То тато казали: Дуся то Гануся, а Зеня то Ксеня, а Наталка то Наталка, Адріян то Андрей.
А де була школа, церква?
Нє, йти до церкви, то було однаково. Тільки но по одній стороні. Їдна школа була по тій стороні. Через ліс була церква і там була школа. Ту клуб був. ХХХ голова сільради. А по другій стороні, то була школа.
А чи памятаєте бій в Любичі?
Пам’ятаю. Я була тоді в Любичі. Мене сховала мама. З малою Марікою вона була в дома, бо вона була маленька. А тато і сестра були так на краю того всього добра, шо то люди понавозили. То там був тільки кінь і корова. То вони взяли коня і корову. А я була ту де скриня. Там було в скрині такого всього. То було ближше. І вечером сидимо і тоді начався вогонь. Як вогонь начався, люди начали втікати. То було в Любичі на станції. І начали люди всі втікати, всі люди вивтікали. Я втікала і тато і сестра. А мама ше була в селі на другому втікла. З малою. А ми, тато, сестра, я, корова і кінь, то ми втікали і втікли в ліс. А потому, вже як їхали а ми ше сі лишили, бо то казали що скоро буде добре і ми ся лишили. І ми ше були цілий місяць вдома. Але ХХХ. Бо їдні поїхали в Скалатський район, а другі повтікали, то ше сі полишали. То ми так наніч їдем додому, а на день втікаємо. В ліс, або так в поле, за гору заховаємся. То до Корського (мабуть Корненського ) лісу поїдем. Ну до корського лісу тіки раз їздили. Приїхали – дощ протів. А ми йдем. Тато з коньом, сестра з коровою, а я з тлумаком. В тім тлумаку була подушка їдна. Бо я мала під головою. І пішли ми до Корського ліса під дощом. Йшли ми йшли, а потом в корському лісі поляки йшли. Один поляк йде в формі, когось там в лісі шукає. Ай як то люди знаєте і давай тікати. Тілько приїхали, а вже треба тікати. Та й ми тоді додому втікали. Приїхали, ніч була. То ми так до рання ше пересиділи. А потому вже людей позганяли, тіх шо повтікали і тоді їх вивозили в Скалатський район. А ми всьо равно втікали.
А як то ти з хлопцями полізла, корову витягнула з поїзда?
А ну то вже заладували корови, коні поладували. А їден хлопець каже : ходи корови постягуєм з вагона. А вже вагон перетягнули на другу шину. І я пішла з ним. Він був старший за мене. І я пішла з ним. То він мене послав дошку якусь приніс ( принести) до Любичі там, до якогось дядька . І поставив до поїзда і я так вилізла по тій доскі, потому корови стягнула я з поїзда. Бо вже на другу сторону перевели поїзд. Він потом каже – мою стягуй. Я тоді пішла в вагон, його стягнула. Він стягував, я попихала ззаді. Отак. Потому зщипив ті дві корови. Мою і свою, той хлопець. І каже – на веди додому. То я так боялася, бо поляки всюди стояли. Але на добро, то я завела аж додому. А вони пішли там, де коні ладували. І вони посідали на ті коні і поприїджали. Я прийшла додому ХХХ за рікою.
А яка то ріка?
Солокія. І так той хлопець ті коні свої приграв. Ну то ше то по тому поляки нападали, ми втікали, вони нападали. Раз напали, взяли коня, поплескали. Тато всегда втікали з ними в ліс. Но ми так коло ліса близько жили. А поляки прийшли, а тато ше не втікли. Вони взяли коня в тата забрали. Ше хотів корову забрати, але мама були з маленькою, та й дитини з Марусею. І той другий, той начальник польський каже – не треба, не треба. Тай не треба , то й не треба. То коня забрали , а корову нам лишили. То ми так з тою коровою їздили , поки не поїхали вже з другим селом в тернопільську обл. Гусятинський район був, село Постолівка. ( далі розказує пані Марія Грех ) А там, я вже розказую. Штири ше з год було, то приходили все, тато робили, у полі косилди, а ХХХ вязали. Мама осінню пішли, тридцять кілограм на плечах принесли зароботок, а каждий день приходили, я так помню, мама суп зварила, вони прийшли той суп по середині хати вилили, а той, давай м’ясо, давай налоги. А з чого давати ? Нічого ж не було. Одна корова. То так в Тернопольській області було. То тоді тато розсердився – поїду, бо колгосп… Ага , ХХХ . То тримали, били, скажи хто насипав ? ХХХ. Сипали трошки з горнятки, то каша була. Та й тато каже – поїду десь в світ. І приїхали сюда в Миколаївську область, в Березанський район і до сіх пор тут живем.
А що можете розказати про Тенетиська, що памятаєте ? Хто жив в Тенетиськах ? Поляки чи українці ?
(розказує пані Катерина Грех)
Ну шо про Тенетиська ? Там була з їдної строни їдна границя, а з другої сторони друга границя. А ми так були, як вам сказати? Яка держава була? Там ураїнці всі були. Істи ходила варила. В чотирьох хатах була. Хлопцям з УПА. Були хлопці і ранені були.
А ви допомагали УПА ? А їсти носили ? Чи записки якісь
Носила. Конєшно шо носила . Вже вісімнадцять год, то давали записки. Естафетка? називалася. І кажуть – неси аж на те село. Я так не раз носила в єдне село до звязкової. А там (ранених ? ) були два, то знов їсти ходила варити. То вся була мокра, пока зварила, бо ше ніколи , нічо не варила, а тоді мусіла варити. І таке, така жизнь була моя.
А кого ви знали на селі, хто був в УПА?
ХХХ самий главний був, Гнатко Міхаль. Гнатків Міхаль. Гуків Івась, другий тоже був Івась ХХХ, то вони були доєрідні брати. А Гнатків Міхаль, то то був самий главний. То я чула, шо його поляки зловили і сильно сі знущали над ним, над живим. Я так чула.
(розказує пані Марія Грех)
У Львові наш брат двоєрудний остався. А колись по радіо передавали, шо у Львові в оперному театрі ХХХ Грех Юрій. Я кажу, от шо поїхать, поговорить, може то наш родич.
А що памятаєте про свого тата ? Скільки в нього було братів, сестер ?
(розказує пані Катерина Грех)
У тата було ХХХ і пять сестер.
ХХХ і оце вона тепер Гук в Англії , да ? Вона була на Тернопіллі, в Остап’ю. ХХХ Маруня була Гук і Микола був.
ХХХ ХХХ. Як я була ше дівчиною, то я була в Тенетиськах. Ну то шо я, бандерам їсти варила, щатечки? носила. Та й так. Перейшла у третій чи в четвертий клас. І ту война була вже.
ХХХ а сестри живуть в Херсонській області, мамині. В мене син живе в Херсонській області, а дочка в Італії. А там, то в мене подружка була Ганя ХХХ, ХХ Обдиркова. Та так, таке врємя було. Їсти варили , ХХХ носили. Танців не було. Ну коли в церкві співали там. Ну, роки пройшли. ХХХ, а Ганя з батьками в Хмелиськах, а потому поїхала в Тернопіль. Там в Тернополі ХХХ. Я там була один раз, то було два хлопці, в неї, маленьких. Коло стола гуляли. А де вона тепер є? Я поїхала в Миколаївську, а вона не знаю, чи є чи нема? Ганя Равлик. Куликів Івась ходив. Проць Івась ходив. Там був Михаль, Івась і Володя Проць.

Записано через скап при допомозі Поворозник Сергія, онука Марії та Катерини Грех.
м. Рівне через скайп з Миколаївська обл., Березенський р-н., с. Калинівка (Кимівка)
23 травня 2017 року.